Неоромантизм

                   Стильова тенденція модернізму, що виникла на межі XIX—XX ст. у європейському й американському письменствах, генетично пов'язана з класичним романтизмом, досвідом Вальтера Скотта, Джорджа Гордона Байрона, Фенімора Купера, Едгара Алана По, Миколи Гоголята інших, живлена ідеями «філософії життя», перейнята тенденціями fin de siècle, запереченням нормативної естетики реалізму та натуралізму, позитивістської традиції картезіанства у мистецтві. Інколи неоромантизм неправочинно співвідносять із декадансом. Вперше поняття з'явилося у художніх колах наприкінці 80-х XIX ст.; французькі критики вживали його, вказуючи на потребу подолання провінційності побутопису, надання пріоритету чуттєвій сфері людини та вишуканому естетизму, неповторній індивідуальності митця й «аристократизму духу». Такими настановами керувалися німецькі та австрійські письменники, що прагнули оновити літературу, позбавити її позитивістської добропорядності.

Українські письменники XX століття

            Українська література XX століття творилася переважно молодими літераторами, які черпали свою творчу наснагу в романтичному піднесенні, викликаному революцією 1917 року. Тому неоромантизм Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександра Олеся початку XX ст. модифікується в революційний романтизм, виразниками якого стали В Сосюра, В. Чумак, В. Блакитний, ранній М. Хвильовий,

Гоголь Микола Васильович

     Микола Гоголь народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в містечку Великі Сорочинці Полтавської губернії. Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая.

        Згідно з сімейними переказами він походив із старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, що був у кінці XVII століття гетьманом Правобережної Україні. У смутні часи української історії деякі з його предків приставали і до шляхетство, і ще дід Гоголя,Панас Дем'янович Гоголь-Яновський (1738-1805), писав в офіційному папері, що «його предки, прізвищем Гоголь, польської нації», хоча більшість біографів схильні вважати, що він все ж був «малоросом» (українцем).

Іван Франко

           Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя. Коли Іванові було дев’ять років , помер батько.

Леся Українка

   Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка; народилася 13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

        Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

        Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.

Тарас Григорович Шевченко

               Тарас Григорович Шевченко (відомий також як Кобзар; 25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер).

1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району)Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки.

        Наші уявлення про рівень письменності населення Київської Русі ґрунтуються не стільки на збережених книжкових пам’ятках (адже книги створювалися найосвіче-нішими людьми), скільки на випадкових написах на побутових речах, зброї, стінах храмів, каменях тощо.Такі написи називають епіграфічними нам пам’ятками.Ті ж з-поміж епіграфічних пам’яток, що видряпані на поверхні, - називають графіті.Надзвичайно цінним історичним джерелом є графіті Софії Київської. Дуже цікавим є напис, що його вважають найдавнішим датованим руським записомЗроблено його було 3 березня 1052 р. в тому-таки Софійському соборі.